• “Тринадцатая Дара” Часть 33

  • Злые сестры


  • Шевченко Наталія

    УДК 087.5 (82-343): 316.647.8

    З дитинства ми засвоюємо більшу частину наших установок та стереотипів (у тому числі й ґендерних), формуємо власне уявлення про світ. Це відбувається через спілкування з дорослими та ровесниками, через мас-медіа та велику роль відіграє у цьому процесі чарівний світ казки. У кожного з нас є улюблена казка, є улюблений герой.

    Відомий американський психолог Ерік Берн вважає, що наслідуючи улюбленого героя, дитина вибудовує свій життєвий сценарій та дотримується його, підрісши. Малюк запозичує у казкового героя манеру взаємодії зі світом, його установки. Простіше кажучи, він ідентифікує себе з героєм казки: “Дитина обожнює міфи й чарівні казки, вірить, що саме таким і був, чи міг би бути світ. Тому можна зазначити: плануючи власне життя, діти часто слідують за сюжетом улюбленої історії. Не дивно, що ці плани можуть зберігатися і у двадцять, і у сорок, і у вісімдесят, пануючи навіть над здоровим глуздом” [1, 222].

    Думка про те, що людське життя часто має за зразок міфи, легенди й чарівні казки засновані на ідеях відомих психологів К. Юнга та З. Фрейда.

    Сценарії зазвичай народжуються з дитячих ілюзій, які не зникають і протягом усього життя. Як це відбувається? Сюжети та герої живуть в казках та історіях книжок, які дитина читає сама, чи які читають (розповідають) йому дорослі авторитетні люди – батьки, рідні, вихователі. Процес читання казки сам по собі реалістичніший і захопливіший, ніж уже розказана казка. Що ж відбувається з дитиною після слів: “я розповім тобі казку…” – і миттю, коли казка завершується: “…ну, ось і все”? В цей час життєвий сценарій набуває плоті, бо прочитана казка дає йому “кістяк”.

    В сценарій входять усі частини казки:

    ·        герой, на якого дитина хоче бути схожою;

    ·        антигерой (злодій), який може стати взірцем, якщо дитина знайде йому виправдання;

    ·        тип людини, що втілює у собі взірець, якого дитина хоче наслідувати;

    ·        сюжет – модель подій, що дає можливість переключитися з однієї фігури на іншу;

    ·        перелік персонажів, що стають причиною переключення;

    ·        набір етичних стандартів, що зазначають, коли варто сердитися, а коли ображатися, коли почуватися винним, а коли торжествувати.


    Якщо обставини складуться певним чином, то життєвий шлях людини може відповідати сценарному плану життя, що сформувався ще в ранньому дитинстві, принаймні так стверджує автор: “Вибір і фіксація позицій відбувається у людини значно раніше, ніж людина набуває достатній життєвий досвід і ясність думки, щоб зрозуміти якими серйозними зобов’язаннями себе зв’язала” [1, 36].

    З вищесказаного випливає, що програмування в основному відбувається в негативній формі. Батьки забивають голови дітей обмеженнями (але й інколи дають дозволи). Заборони утруднюють пристосування до певних обставин (вони неадекватні), а дозволи надають свободу вибору. Дозволи не приводять дитину до біди, якщо, звісно, не несуть примусово-наказової форми. “Справжні дозволи – як пояснює автор, – це звичайне “можна”, як, наприклад, ліцензія на риболовлю. Дитину ніхто не примушує ловити рибу. Хоче –  рибалить, не хоче – не рибалить. Йде з вудками до води, коли їх подобається і дозволяють обставини” [1, 235].

    Тому хочеться підкреслити: бути гарною (так само, як мати успіх) – це питання не анатомії, а батьківського дозволу. Такий дозвіл закладається в дитячих казках і надається дитині в ранньому віці

    Виникає логічне запитання: чи в усіх є сценарій? Ерік Берн вважає, що ключем до сценарію є дозвіл. Чим більше у людини таких дозволів, тим менше вона зв’язана з сценарієм. І навпаки, чим жорсткіше підкріплюються сценарні директиви, тим менше людина здатна вийти за межі сценарію.

    Далі ми спробуємо згрупувати класичні казки за типами відносно сценарного плану, який вони моделюють. Але спочатку сформулюємо визначення класичної казки.

    Пригадаймо, казка – це фольклорний твір фантастичного змісту, в якому фантастика часто переплітається з життєвою правдою. Казки, як правило, невеличкі за обсягом твори з простим сюжетом та кількома дійовими особами, які мають одну-дві найтиповіші риси. Одні казки виділяються своєрідним складом дійових осіб, другі – фантастичністю сюжету, треті – соціально-побутовими конфліктами. Тому казку умовно поділяють на три жанрових різновиди: казки про тварин, фантастичні (пригодницькі та героїчні) та соціально-побутові казки.

    Головний зміст фантастичних (пригодницьких, героїчних) казок зводиться до подвигу соціально приниженого героя чи незахищеної, слабкої героїні й торжества справедливості у фіналі казки. Однак поетичний вимисел у сюжеті кожної такої казки тяжіє до земних, людських стосунків. Отже, розглядаючи фантастичну казку відповідно до дійсності, слід вбачати в ній образне переосмислення життєвого матеріалу в усталену й своєрідну художню систему.

    Саме фантастичні казки (пригодницькі та героїчні) ми й розглядатимемо у своєму дослідженні. Зібравши найпоширеніші й найпопулярніші з них, починаючи від українських народних та закінчуючи авторськими, ми назвали їх класичними казками.

     

    “Народитися королівною”

    Стереотипна мрія кожної жінки – чарівний принц на білому коні (іншими словами переможець), а для чоловіка – справжня королівна. Знайти таку жінку прагне кожен чоловік, особливо, коли він принц з казки Г.-Х. Андерсена “Принцеса на горошині” [2]. Йому так хотілося взяти собі за жінку “справжню принцесу”, що в пошуках її він об’їздив увесь світ, але такої не знайшов. Принцес насправді було багато, але він сумнівався у справжності претенденток. Доля йому посміхнулася… і прожили вони довго й щасливо. Але що воно таке та “справжність”? Ось що: “Вона відчула горошину через сорок пирин і пуховиків – такою делікатною особою могла бути лише справжня принцеса” [2, 14].

    Модель фемінності, яку запропонувала О. Кісь [3], за всіма ознаками підходить до цієї групи казок, вона має назву Барбі. За нею існування жінки схоже на життя лялькового персонажу з таки ім’ям, проте є насправді об’єднаним образом жінки, спосіб життя якої нагадує нарцистичне існування гарної та дорогої ляльки. Вона вимагає до себе відповідного середовища та атрибутів, щоб врешті-решт виконати своє головне призначення – знайти свого власника чоловіка. “Тіло Барбі є об’єктом чоловічого естетичного та еротичного задоволення. Так чи інакше, жіноче тіло призначене для того, аби бути використаним – чи то конкретним чоловіком, чи патріархальним суспільством (державою, нацією). Характерною є відсутність інтересу до жіночої особистості її власних потреб, інтелектуального потенціалу чи творчих здібностей” [3].

    Тіло – це головна цінність жінки, мета якої здобути чоловіка. Відтак слід навчитися бути приємною і корисною для нього. Схожою на милу ляльку Барбі є усім відома андерсенівська “Дюймовочка” [4]. Крім того, настільки розгорнутої та досконалої класифікації чоловічих образів у чарівних казках годі й шукати. Найпершим претендентом на руку та серце Дюймовочки став місцевий Жаб – “бридкий” та “огидний” мамусин синочок. Другим – безхарактерний майський Жук, що не міг відстояти право на власний вибір і легко підпадав під вплив “комашиної громади”, боявся її осуду і тому кинув напризволяще нещасну дівчину. “Дюймовочка почала плакати через те, що вона така потворна, бо навіть майські жуки не захотіли лишити її в себе” [4, 4].  А на справді “дівчинка була чарівним, ніжним і лагідним створінням,  як пелюстка троянди“ [4, 5]. 

    Третім кавалером став багатий, вчений, але нудний та цинічний старий Кріт. То не біда, що сліпий та не може побачити Дюймовочку в усій красі, але ж не глухий. Тому дівчині була дана материнська настанова від лісової Миші: “От якби тобі пощастило вийти за нього заміж! Ти б зажила на славу! Лихо в тому, що він сліпий і не може бачити тебе; але ти розкажи йому найкращі казки, які лише знаєш” [4, 8]. Словом, бути чарівною і ніжною та розказувати багатим дядечкам казки – усе, що потрібно знати й уміти красивій дівчині типу Барбі, щоб досягти омріяної мети – вдало вийти заміж.

    І лише після рішучого протесту, після втечі, Дюймовочка знайшла своє омріяне щастя: “маленького хлопця, білого, прозорого, ніби кришталевого, із золотою короною на голові” [4, 19].

    Мета досягнута. Як не крути, скільки не втікай, але усім жінкам таки доведеться вийти заміж. Проте Барбі мають привілей – свою виняткову красу та право вибору чоловіка.

    Дюймовочка – образ об’єднаний. Це Барбі, і невинне “гидке каченя”, яке, після суворих поневірянь, знаходить свою “зграю лебедів”.

    Аналогом оспівування ідеї вічної краси, – як стверджує Ерік Берн, – є казка “Спляча красуня”. Єдине неймовірне, чого не може трапитися в реальному житті – це те, щоб ніхто не старів і не змінювався протягом багатьох років. Це і є справжня ілюзія. Саме та, на якій будується сценарій, в основі якого лежить обов’язкова поява прекрасного принца. Така ілюзія затягнутої юності – дочка ілюзії безсмертя.
    “Дівчині з таким сценарним планом все ще буде здаватися, що їй п’ятнадцять, а не тридцять чи п’ятдесят років і ніби все життя ще попереду. В реальному житті таку дівчину майже неможливо переконати в тому, що “принци” – це вже не ті молоді люди, про яких вона мріє, вони давно стали “королями”, а це вже не так цікаво для неї”
    [1, 190].
    Для досягнення життєвого успіху Барбі (або Королівна) має бути вродливою, стрункою, молодою, гарно вбраною, веселою, поступливою (зверніть увагу, такими рисами наділені майже всі образи Принцес в сучасних та класичних казках), а ще вони часто розбещені. А тому, як правильно жити їх вчить саме життя в образі чоловічих персонажів. Чоловік, ніби контроль і оцінка для жінки, як у казці Андерсена “Свинопас”. Але чоловік має бути авторитетним – принцом, нехай і бідним, нехай із крихітним королівством, але самовпевненим і амбітним. Таким, що зможе провчити вередливу принцесу і у відповідну мить (саме тоді, коли він досягне її руки, хоч і нечесним шляхом) сказати: “Я зневажаю тебе! Ти не захотіла вийти за чесного принца! Ти не оцінила солов’я та розу [подарунки], а свинопаса цілувала за іграшки! Так тобі й треба!” [5, 120]. 
    Від самого початку він не був упевнений, чи захоче вона його за чоловіка, але амбіції взяли вгору і згодом свою поразку він перетворив на її покарання.

    ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙ У 2-Й ЧАСТИНІ 
    "СЦЕНАРНИЙ ПЛАН КЛАСИЧНОЇ КАЗКИ (ґендерний аспект)"









  • “Тринадцатая Дара” Часть 33

  • Злые сестры