• Безымянный 14706

  • Для тех, кто продолжает продолжать и для тех, кто влюблён


  • DESZCZ JESIENNY

    O szyby deszcz dzwoni, deszcz dzwoni jesienny

    I pluszcze jednaki, miarowy, niezmienny,

    Dżdżu krople padają i tłuką w me okno...

    Jęk szklany... płacz szklany... a szyby w mgle mokną

    I światła szarego blask sączy się senny...

    O szyby deszcz dzwoni, deszcz dzwoni jesienny...

    Wieczornych snów mary powiewne, dziewicze

    Na próżno czekały na słońca oblicze...

    W dal poszły przez chmurną pustynię piaszczystą,

    W dal ciemną, bezkresną, w dal szarą i mglistą...

    Odziane w łachmany szat czarnej żałoby

    Szukają ustronia na ciche swe groby,

    A smutek cień kładzie na licu ich miodem...

    Powolnym i długim wśród dżdżu korowodem

    W dal idą na smutek i życie tułacze,

    A z oczu im lecą łzy... Rozpacz tak płacze...

    To w szyby deszcz dzwoni, deszcz dzwoni jesienny

    I pluszcze jednaki, miarowy, niezmienny,

    Dżdżu krople padają i tłuką w me okno...

    Jęk szklany... płacz szklany... a szyby w mgle mokną

    I światła szarego blask sączy się senny...

    O szyby deszcz dzwoni, deszcz dzwoni jesienny...

    Ktoś dziś mnie opuścił w ten chmurny dzień słotny...

    Kto? Nie wiem... Ktoś odszedł i jestem samotny...

    Ktoś umarł... Kto? Próżno w pamięci swej grzebię...

    Ktoś drogi... wszak byłem na jakimś pogrzebie...

    Tak... Szczęście przyjść chciało, lecz mroków się zlękło.

    Ktoś chciał mnie ukochać, lecz serce mu pękło,

    Gdy poznał, że we mnie skrę roztlić chce próżno...

    Zmarł nędzarz, nim ludzie go wsparli jałmużną...

    Gdzieś pożar spopielił zagrodę wieśniaczą...

    Spaliły się dzieci... Jak ludzie w krąg płaczą...

    To w szyby deszcz dzwoni, deszcz dzwoni jesienny

    I pluszcze jednaki, miarowy, niezmienny,

    Dżdżu krople padają i tłuką w me okno...

    Jęk szklany... płacz szklany... a szyby w mgle mokną

    I światła szarego blask sączy się senny...

    O szyby deszcz dzwoni, deszcz dzwoni jesienny...

    Przez ogród mój szatan szedł smutny śmiertelnie

    I zmienił go w straszną, okropną pustelnię...

    Z ponurym, na piersi zwieszonym szedł czołem

    I kwiaty kwitnące przysypał popiołem,

    Trawniki zarzucił bryłami kamienia

    I posiał szał trwogi i śmierć przerażenia...

    Aż, strwożon swym dziełem, brzemieniem ołowiu

    Położył się na tym kamiennym pustkowiu,

    By w piersi łkające przytłumić rozpacze,

    I smutków potwornych płomienne łzy płacze...

    To w szyby deszcz dzwoni, deszcz dzwoni jesienny

    I pluszcze jednaki, miarowy, niezmienny,

    Dżdżu krople padają i tłuką w me okno...

    Jęk szklany... płacz szklany... a szyby w mgle mokną

    I światła szarego blask sączy się senny...

    O szyby deszcz dzwoni, deszcz dzwoni jesienny...

    Завжди любила Стаффа, сьогодні на уроці польської літератури пригадала, що дууже любила цей вірш!)

    Моя зухвала спроба перекладу. З римою я, на жаль, зовсім не дружу. Тож пробачте, що вийшло саме так.

    Але всі римовані переклади, які я знайшла в неті мене обурили - в погоні за римою там втратився весь настрій вірша...

    Я зі всіх сил намагалася таки передати цей настрій.

    Оцініть, що вийшло

    Дзвенить дощ об шибки, дзвенить дощ осінній
    Й періщить такий ж, вимірний, незмінний.
    Дощу падають краплі, в моє б"ють вікно...
    Скляний плач... Скляний зойк... А шибки в млі мокнуть...
    І тягнеться блиск сонний сірого світла
    Це дзвенить дощ об шибки, дзвенить дощ осінній...

    Вітряні марення снів вечірніх
    Дарма чекали на сонця лице
    Пішли вдалину крізь хмарну пустиню піщану
    В даль сіру й імлисту, в даль темну, безкрайну
    Зодіті в чорного трауру одяг
    Шукають притулку своїм тихим могилам,
    А смуток кладе тінь на лиця їх медом
    Крізь дощу хороводи, повільним і тихим...
    З очей каплять сльози... це розпачу плач...

    Дзвенить дощ об шибки, дзвенить дощ осінній
    Й періщить такий ж, вимірний, незмінний.
    Дощу падають краплі, в моє б"ють вікно...
    Скляний плач... Скляний зойк... А шибки в млі мокнуть...
    І тягнеться блиск сонний сірого світла
    Це дзвенить дощ об шибки, дзвенить дощ осінній...

    В цей сльотавий день хмарний хтось покинув мене
    Хто? Я не знаю. Хтось пішов і я залишивсь самотнім.
    Помер хтось. Хто? Риюсь у своїй пам"яті марно
    Хтось дорогий...На похороні був я у кожному випадку...
    Так... Щастя хотіло прийти, та темряви злякалось.
    Хтось мене кохати хотів, та його серце зламалось
    Коли зрозумів, що дарма намагався іскру запалити в мені
    Помер бідний, ще до того, як люди йому помогли...
    Вогонь спопелив десь хату сільську
    Згоріли там діти бо ж пісню довкола заводять гірку...

    Дзвенить дощ об шибки, дзвенить дощ осінній
    Й періщить такий ж, вимірний, незмінний.
    Дощу падають краплі, в моє б"ють вікно...
    Скляний плач... Скляний зойк... А шибки в млі мокнуть...
    І тягнеться блиск сонний сірого світла
    Це дзвенить дощ об шибки, дзвенить дощ осінній...

    Диявол смертельно сумний йшов садом моїм
    Й змінив його в страшну, жахливу пустелю
    Схиливши голову до грудей він ішов.
    Він присипав попелом квіти, що цвіли,
    Брилами камню закидав траву
    І посіяв смерть жаху й божевілля тривоги,
    І стривожений ділом своїм з свинцевим тягарем
    Посеред тої кам"яної пустелі приліг,
    Щоб приглушити відчай, що ридає у грудях
    І сльози гарячі потворного смутку...

    Дзвенить дощ об шибки, дзвенить дощ осінній
    Й періщить такий ж, вимірний, незмінний.
    Дощу падають краплі, в моє б"ють вікно...
    Скляний плач... Скляний зойк... А шибки в млі мокнуть...
    І тягнеться блиск сонний сірого світла
    Це дзвенить дощ об шибки, дзвенить дощ осінній...
















































  • Безымянный 14706

  • Для тех, кто продолжает продолжать и для тех, кто влюблён