• Италия, часть 3. Римини - Поппи

  • Таиланд сквозь объектив фотоаппарата


  • Бажання пробити виїзд автостопом з’явилось в мене ще півроку тому, але з різних причин (основна з яких – перенесення матчу Закарпаття-Динамо на весну) вдалось зробити це лише зараз. Отже вдосталь начитавшись про цей з першого погляду небезпечний і незручний вид пересування, я з нетерпінням чекав вівторка. Мій маршрут був ідеальним для першого автостопного досвіду, адже між Києвом і Ужгородом значна відстань у 810 км, але в той же час весь маршрут проходить трасою Київ-Чоп, на якій трафік досить насичений, відповідно і застопити когось легко.

    Вівторок. 23 березня. 5:17 Виходжу з дому. В рюкзаку трохи їжі на день, запасний одяг, роза і атлас автошляхів. Пройшовши 5 хвилин зрозумів, що замерзаю, тому одразу ж одягнув запасний светр. Планував дійти до метро Дарниця на перший потяг о 5:39, але дещо переоцінив свої можливості, і просто не встиг на нього, тому о 5:52 сів на потяг на Чернігівській і вже о 6:24 я на Житомирській. Досвіду у виборі місця не мав, тож довелось прогулятись, вибираючи найнайкраще (тепер розумію, що можна було вдало застопити і в тих місцях, повз які я пройшов).

    Старт

    Коротше кажучи о 7:25 мене підхопив водій на новенькій Toyota Camry V6 до пункту ДАІ, до якого пішки мені було ліньки йти, бо розташований він доволі далеко від виїзду з міста. Біля ДАІ всі водії зменшують швидкість, а це є дуже важливим фактором в автостопі, тож вже о 7:35 я спіймав свою першу справжню автостоп-машину – стареньку Renault 19 Chamade із мовчазним водієм, який ще й підкидав іншого пасажира по трасі. Їхали повільно, але впевнено і о дев'ятій ранку я вийшов на початку житомирської окружної дороги. Пройшовши по ній метрів 500 зайняв позицію, але вона була не дуже вдалою, тому після півгодини стопу вирішив пройти далі в пошуках кращого місця (хоч по карті воно була далеченько, але я не мав вибору) і, періодично намагаючись когось зупинити, пройшов аж цілих 8 км до повороту на Овруч і Коростень.

    Ось по такій дорозі я йшов, йшов, йшов...



    Тут і спрацювало правило: «Чим довше стопиш, тим далі буде твоя машина» - о 11:50 я спіймав фуру. «Мені в сторону Ужгороду, куди ви їдете?», «Прямо і далеко!», як згодом виявилось, аж до Бродів! Шофер розвозив зефір по маршруту Броди-Мукачево-Чернівці-Тернопіль-Хмельницький, але в дорозі стало відомо, що він не встигає до Бродів на розгрузку, тому їде далі до Львову на нічну стоянку! Оце вдача! В кінці житомирської окружної водій спинився випить кави і мене пригостив. І з цього місця дорога фактично скінчилась, адже аж до самого Львову на трасі ремонт, рух по розбитих ділянках в один ряд. І цей водій був не надто балакучим, їхали під пісні Потапа, Насті Камєнскіх і Бутирки, періодично лаячи кривий асфальт і ціни на солярку.

    Моя перша фура

    Врешті решт о 18:40 я попрощався з ним на під'їзді до Львову, пройшов метрів 500 до найближчої зупинки і двома маршрутками доїхав до самого центру Львову. Не описати словами, який я був радий знову пройтися біля Опери… Ця подорож була варта лише цієї миті!

    Там же в центрі я зустрівся з Іваном, який підігнав мені рози ФК Ватра Луки, чудове поповнення в мою колекцію! Що робити далі я просто не знав, мав два варіанти: продовжити подорож, адже мені хотілось обігнати хохлів, що прибували в Ужгород о сьомій ранку, або ж провести ніч у Львові і вирушити далі вранці. Але коли Іван (якого я на той момент знав кілька хвилин) запропонував мені заночувати в нього, рішення було прийняте. Відпочинок мені не завадить. Але до цього ми пішли попити пива (а я і перекусити) в Криївку.

    В день матчу я прокинувся 05:30 добре виспавшись. Попили чаю і я вирушив далі. Дуже дякую тобі, Іване за гостинність!!! Двома маршрутками я доїхав до автовокзалу на Стрийській (того самого, сумнозвісного для білорусів), звідки пішки пішов далі по трасі.

    Після кількох невдалих спроб і змін позиції (деякі водії жестами підказували, що місце я обрав невдале), о 8:15 я спіймав пікап Opel Combo до Стрия. Водій розвозив медикаменти по аптеках. По трасі летіли стабільно 120 км/год, тому вже о дев'ятій ми були на місці. Найкращий водій на маршруті, побалакали про всяке різне, та й він добре розказав яке місце зайняти біля Стрия. Скориставшись його порадами о 9:25 я зупинив новенький пасажирський Volkswagen Transporter до Ужгороду. Водії і його колега по роботі погодились довезти, але якщо я дам їм якихось грошей на пиво. Власне дав їм 20 гривень і ми швидко поїхали вперед. Це звісно не дуже ідейно з точки зору автостопу, але бажання потрапити якнайшвидше на місце перемогло, власне, вони ж на пиво просили, а не за проїзд. Не зважаючи на гірський відрізок траси із постіними поворотами, їхалили ми дуже швидко. Я сидів біля віконця і милувався красою гір… Цей відрізок раніше повністю не долав, тож було цікаво. Карпати тут не такі круті, як, наприклад, на відрізку Косів-Яремче, але все одно це ж Карпати! Навіть в похмурий початок весни вони прекрасні! О 12:00 мене висадили на під’їзді до Ужгороду, тож пройшовши метрів 500 до зручного місця, я застопив Таврію із російськомовним громадянином і під’їхав до відомої «Деци у Нотаря», де зустрів хохлів, випив пива і перекусив грибовим супчиком. От так я і подолав свій маршрут. Додому повертався потягом, адже я й так три дні роботи пропустив.

    Фініш.

    Про виїзд вцілому можна прочитати в інтерпритації пана Декстера тут, скажу лише, що прикро було бачити таку гівняну гру улюбленого клубу, приїхавши в інший кінець України. Але я все одно страшенно задоволений собою і своєю мандрівкою.

     

    Мій маршрут

    P.S. Дуже дякую Джафі з Луганську за його звіти, саме вони розпалили в мені бажання автостопити.














  • Италия, часть 3. Римини - Поппи

  • Таиланд сквозь объектив фотоаппарата